Марта на Марсі (книга третя)

Четверта планета: Відстань від Сонця – 1,5 а.о. (228*106км). Середня густина – 3950 кг/м3. Магнітне поле слабше за земне у 500 разів.
Тиск – 8 мілібар (у 100 разів менший за земний). Атмосферу пронизує ультрафіолет. Склад повітря: вуглекислий газ - 95%, азот – більше 2%, водяні пари – 1%, кисень – 0,3%.

Зміст:
1. глава вступна, вона ж одинадцята
2. глава девята, найкоротша
3. глава третя, з котрої все розпочалося
4. глава перша, котрої так бракувало
5. глава четверта, про шкідливість паління
6. глава пята, тубільна
7. глава шоста, у котрій має місце „таємний сніданок”
8. глава осьма, котра, як не дивно, дійсно нею є
9. глава друга, в котрій Ви дізнаєтесь про Марту
10. глава десята, псевдокульмінаційна
11. глава дванадцята, вона ж остання
12. глава сьома, бонусна

Після прочитання рекомендуємо ознайомитися з романом в хронологічно довершеному ряді, вказаному в заголовній частині, для повного розуміння прочитаного. У випадку невдачі, можливе прочитання обох варіантів у зворотньому порядку. Довільне прочитання важається апокрифічним, і однак не дає вірного розуміння тексту. Рецензійна група дійшла висновку, же цілісна картина можливо постане після ознайомлення з попередніми двома книгами, проте не гарантує досягнення бажаного результату без обсервації четвертої книги „Марта на Церері”.

глава вступна, вона ж одинадцята

...починаючи з цього менту, автор дозволить собі звати Їх Милість баронессу Винників Сардинець по-свояцьки, як би-м за пані-брата, чи то пак, - за пані-сестру, себто просто – по імени.
... Марті дуж`ж`е пофортило з окулярами, - інакше червоний колір навколишнього середовища неодмінно дався б взнаки на зле; проте окуляри були в наявности, натхнення у гранулах в задній кишені джинсів, а здоровий глузд,.. що до здорового глузду , то він був, напевне же був, мусив бути, от тільки де і з ким?,.. та Біг із ним.

глава девята, найкоротша

вісімка бубен, валет чирв, кроль пік;
пятірка чирв, дама хрест, трійка бубен;
туз пік, шістка хрест, дама бубен...

глава третя, з котрої все розпочалося

Ви знаєте чому малечі табуюють картярські зваби? Напевне, же знаєте. Айбо, якщо запамятували, дозволю собі нагадати. Кажуть, що коли Ілля посіявся до Найвищого Пана, із його лантуха була випала колода. Колода карт, котрі ззовні здавалось нічим не ріжняться, та взаправду є нічим иншим, як „орієнтально-тотемонічним мірилом вектора часо-просторових градацій”! Достатньо розкинути пасянс, як, волею СаміЗнаєтеКого, вознесіння гарантоване. Саме з цієї причини і боронять свідомі батьки ше непевним дітям цю забаву, - а раптом до рук їх улюбленого дитяти втрафить саме та колода! Звісно ж завжди є шанс повернутись, для чого слід лише розірвати колоду, але за такої нагоди артефакт буде втрачено назавжди.

глава перша, котрої так бракувало

Витяг з „Хроніки колонізації червоної планети”:
...Марсіянський рік майже вдвічі більший від земного (687 земних діб). Проте, і в Землі і в Марса майже однакова тривалість діб (24 год 37 хв 23 с), спільновимірні маси і розміри (діаметр планети – 6800 км); тотожні нахили осей обертання, що зумовлює чергування пір року...
...Полярні шапки, гірські хребти, вулкани, кратери, каньйони, каналоподібні смуги, розлогі рівнини,.. камяниста з піщаними насипами пустеля. Рідкі хмари і туман, та слабкий, до семи метрів на секунду, вітер. Різка зміна температур: вранці – мінус 90, вдень – плюс 25 (діапазон добових температур 115°). Таким був Марс на початках його кольонізації...
...Щоб витворити на Марсі земну атмосферу, знадобилось „виробити”, шляхом електролізу водних ресурсів, акумульованих в полярних шапках, кількасот трильонів тонн кисню. Щоб розкласти воду на кисень та водень (же незле послуговує як паливо) потрібна була колосальна кількість енергії. Її виробили термоядерні електростанції, доставлені на червону планету Полінезійським Союзом спільно з Королівством Галицьким. Це був грандіозний успіх усієї земної цивілізації...
...Але на часі тієї звитяжної події ніхто не міг припустити, же у кисневих випарах полярних шапок Марса була розчинена летюча речовина тетрагідромаріол, здатна пройти усі людські біологічні барєри. Її вплив на хомо галіціум та хомо сапіенс, й до тепер, все ще до кінця не досліджений. Проте відомо напевне, же отруєння тетрагідромаріолом призводить до генетичних змін...
...Тетрагідромаріол. Ся речовина стала причиною згортання програми кольонізації четвертої пленети. І навіть контакт з виявленою тубільною цивілізацією не переважив загрозу...

глава четверта, про шкідливість паління

Перехід тривав раптом мить і був схожий на рух у ліфті. Іще якийсь мент в повітрі тримався аромат соняшника, але недовго, - чужа атмосфера поглинула запах дуж`ж`е швидко...
Місцеперебування було визначено одразу; зрештою, помилитися було важко...
Марта запалила цигарку, зауваживши про себе, же їх у неї залишились півпачки, і поринула в споглядання місцевости, замріяно чомусь усміхаючись... В її голові роїлись думки про вічність і марноту життя, та инша маячня...
Недопалок, кинутий геть, втрафив у мінімальний кратер, метрах в пяти. Тієї ж миті із його жерла виріс вогняний стовп заввишки з трьохповерхову будівлю. „Принайми од холоду цієї ночи не сконаю”, - подумала Марта, зводячись на ноги од ударної хвилі.

глава пята, тубільна

Вони пахнуть молоком, свіжим домашнім молоком.
...Коли молочний карлик торкнувся Марти, її мало не знудило, - вона ніколи не любила молока. „Не смій торкатися мене, марсіанський виблюдку!„ Виблюдок, як на тубільця, був чималого зросту, і був Марті по пояс. Заблимав трансліт і віндозний голос, прошитий у пристрій, закартавив: „Вибчте. Що знчить”виблюдок”?”.
Він виглядав дуж`ж`е кумедно: високий карлик з транслітом на короткій правиці з логотипом софтверного гіганта. Очевидно шульга, як і більшість його одноплемінників. Очевидно юний, - був жовтуватого кольору. Короткий хвіст, напівзігнуті ноги, застигла од народження усмішка на позбавленому міміки обличчі,.. і цей запах, же аж ніяк йому не личив, - взаправду кумедна картинка.
...„Виблюдок, значить ВИсокий БЛондин, добродію.”
„О, тк. Я дуж`ж`е високий...
Дозволю собі відрекомендувтися, - Флуц.”
„Дуж`ж`е приємно, Марта.”
„Мрт?”
Флуц нахилив голову і прижмурив єдне око, по тім розвернувся в півоберта, і гет відсторонено почав відбивати передніми лапами по нагрудньому щиті якусь мельодію...
...„Флуц?”
„Тк,.. хто Ви є?”
„Марта.”
„Флуц. Дуж`ж`е...”
Марта зняла окуляри. Кут її уст поповз догори. Вона вийняла з задньої кишені джинсів кілька гранул, проковтнула пару сама, і пару запропонувала Флуцу. Той хутким рухом злизав довгим язиком дарунок і завмер. Постоявши нерухомо раптом хвилину, чхнув, і, нахиливши голову в инший бік, спромігся якось непевно сказати: „Дуж`ж`е!”.
Іще якийсь час Флуц витупцьовував на місці, зрештою зупинився, і витяг з кишені на ремені якийсь листок, одірвав шмат, пожував і виплюнув. „Дуж`ж`е - дуж`ж`е!”, - захитав головою. Марта наважилась скуштувати гостинця...
Сорок тактів павзи.
...„Зловживти етом зле. До пяти вдохів слід жувти.” Марсіянин, же казав це, був помітно старший, - його тіло мало брунатно-гранатовий колір.
„Що трапилось? Де я? Хто Ви?”
„Бгто питнь.”
„Де Флуц?”
„Флуц помер.”
„Пан пшесац радца жартує.”
„Не жртує. Онде йо останнє кмяне гніздо”, - мотнув головою вбік півтораметрової піраміди... Попри інертність сказаного, Марта зрозуміла, - це була правда, - ВИсокий_БЛондин_ більше ніколи не жуватиме ет. Але чому він сконав так передчасно, чи не став бува причиною нещастя її дарунок?.. Марта наважилась на запитання:
„Чому?.. Чому він помер?”.
„Ми усі помирєм... Тк бог покрв мрсіян з те, же ми неслух обрнцю божому чинили.”

глава шоста, у котрій має місце „таємний сніданок”

Марсіянське житло, в котрім очуняла Марта, житлом як таким не було. Се була печера, видовбана в горі. Така собі гобітівська нора з низькою, як на людей, стелею. Тубільців, замешканих тут, не беручи до рахуби покійного Флуца, було кілька, - статечний добродій звався Урт, найстарший Гянянд, зовсім юний Кодо і дві сестри Ем та Тхяні-рцете-шві-деві, ровеснеці Марти. Ці пятеро були останніми з марсіан, - решта спочивали в кмяних гніздах, - тетрагідромаріол виявися для них смертельним.
...тим часом, допоки відбувалось ближче знайомство Марти з аборигенами, спяніння од надмірного вживання ет минулось, натомість дався взнаки голод. А позаяк меренді з собою у Марти не було, довелося скоштувати марсіанських страв...
До столу сідало шестеро, десерт куштували пятеро, з-за столу встало четверо, ет розділили на трьох, назовні вийшли двоє;.. однією із двох була Марта...

глава осьма, котра, як не дивно, дійсно нею є

Бути самотнім мимоволі - завжди неприємно, аж надто бути самотнім на Марсі. По смерти Гянянда пройшло зо дві голини, а Марта все ще непорушно лежала горілиць, споглядаючи як близький Фобос затуляє делеку Землю. В останній чверті Марта очуняла, - її пронизував холод...
Потрібно було наважитись. Просто зробити це...
Колода в її руках. Карти, задаючи координати, лягають своєю чергою...

глава друга, в котрій Ви дізнаєтесь про Марту

Я міг би розповісти Вам про Марту багато чого, тобто нічого. Зрештою, як багато заважить для Вас той факт, же їй до вподоби (тут мав би бути довгий перелік), чи те, же Марта терпіти не може (тут мав би бути іще довший перелік); - хіба що Ви маєте собі на думці ближче знайомство, - тоді мушу одразу застерегти – Марта прискіплива до незнайомців, її довіру заслужити непросто.
Попри те, у Марти не відбериш цікавости, - в процесі пізнання жодна перепона не стане їй на заваді. Утім, зазвичай, вона не поспіша з висновками, допоки не буде певна. Однак, непевність цього світу не заваджає їй насолоджуватись буденністю.
Не подумайте, же Марта гет позбавлена амбітности, просто вона ніколи не втрачає почуття реальности. Ніколи, за жодних умов, Марта не втрачає почуття реальности. Навіть, будучи в трансцендентних станах, Марта не втрачає почуття реальности. А коли це все ж таки трафляється, беруся стверджувати напевне, - реальність геть іллюзорна і такою не є...

глава десята, псевдокульмінаційна

Вчені й дотепер сперечаються про розміри нашої метагалактики, намагаючись осягнути неможливе. Сей дискурс, позбавлений рацінального тігле, є їх гарантованим заробітком. Зрештою, ця спекулятивна детермінанта обтяжує їх чесноти, трансформуючи заслуги вченого світу, і лежить на їх совісти. Обсервуючи всесвіт у виключно емпіричний спосіб, вчений люд перекладає практичне пізнання на сміливців, котрим, по смерти, люд мистецький витворює гімни. Недолуга ментальність минувших і сучасних поспільств трактує подібне як належне. І чи не єдиним винятком з цього звичаєвого права є Галицька ментальність. Галичина не потребує мертвих героїв і героїнь.
... хоч би весь світ завалився, був знищений і забутий, за жодних умов, навіть супроти Вищої Волі, Ваш покірний, айбо нескорений слуга, літописець Мартіанського циклу, яко правдивий Галичанин (що, власне, є єдиною, утім, чималою його чеснотою) не допустив би летального вирішення цього роману. Відтак, маю за честь, повідомити Вам, же в трансгалактичних мандрах, несумісних з перебігом життєво важливих процесів, здоровю Їх Милости баронесси Винників і герцогині Марсу Сардинець Марті не було завдано анінайменшої шкоди.

глава дванадцята, вона ж остання

Це мала бути субота. Кожної суботи, по обіді, Марта йде на каву, хоча віддає перевагу зеленому чаю, власне Марта пє саме зелений чай, каву пю я, зазвичай одне горнятко супроти двох філіжанок, і випиваєм ми, зазвичай, тілько чаю горнят двійко-трійко, не беручи до рахуби кофеїн, й на тім часі, віднаходим що сказати один одному, а по-тім, палимо і шпацеруємо де-інде...
Тієї суботи ня прийшов завчасно, аби м на самоті доконати наступне число газети, і, звісно ж, я й гадки не мав, же саме в сцей час...
...Марта рвала карту за картою, і коли розірвала останню – все трафилось саме так, як про те каже міт, все трафилось дуж`ж`е швидко. Мить по тім я побачив її.
Будучи перед вибором – традиційна суботня обідня кава у товаристві автора, чи потенційна вічність обсервування усієї множини всесвіту, Марта вибрала не останнє, чим, зізнаюсь, сердечно втішений був, зрештою бо, саме за тієї суботньою кавою і випало мені почути з перших уст усю цю історію, котру й переповів Вам правдиво, не порушивши ані букви.

глава сьома, бонусна

Останнього з марсіян звали Гянянд. Він конав. Приречіність не проглядалася у його очах (зрештою, очі марсіян не такі виразні як у землян), але рухи були непевні, а хвіст охляв. Гянянд склав короткі передні лапи навхрест, зазирнів Марті у вічі, і витримав павзу... Його мова була неспішна, як танення криги під весняним сонцем...
„...свідомий свого кінця, блгю прийняти друнок сей,..
бо одкрилсь мені воля бож, же обрнецею Ви є,..
котрій нлежить утримувти Ключ,..
і розпізнти Йо, коли прийде Він в остннім чсі...”...

КІНЕЦЬ ТРЕТЬОЇ КНИГИ
Dajan © 11.09.-11.10. 2005