Тепер-ка стало модньо хизуватися мертвими героями, помирати за щось, вбивати когось за ідею; нині модньо бути імбицилом, воювати супроти ідіотів, коритися волі дебілів. Та пощо до цієї когорти тулитися людині розумній? З остраху цькувань і ріжних таврувань - зрефлексують заледве неповнолітні, за умови браку освіти і життєвої науки. То пощо? Не знаю. Тому й не буду. Не буду брехати собі, і перед иншими кривити душею задарма не стану...

  Який місяць тому на типове запитання нашого часу "що буде далі?", я, в приватних бесідах, відповідав друзям простим однозначним реченням, - "полювання на відьом!". Хтось в це не вірив, хтось - не хотів вірити. Зізнаюсь, навіть я - не сподівався на надшвидке втілення тих слів...

  Перебіг подій в Україні, надто - останніх півроку, гартував наші душі, але на те вона й душа, щоб, попри все, боліти коли болить. В силу фахових зобов'язань, перечитую rss, потік новин мережить повідомленнями про пасажирів збитого MH17. Пролита кров волає про помсту до неба, проте, в силу людських обов'язків, втримую себе від подібних думок. Вкрай важливо віднаходити нові сенси і цілі, вкрай важливо віднаходити нові сенси і цілі щоб жити...