Było chłodno. Słońce, wielkości talerza, rozproszone kawałkami lustrzanymi na powierzchni, wyjadało oczy. To mogło świadczyć tylko o jednym – śniegu biedzie jeszcze więcej. A to, że blisko południa mróz nadal się utrzymywał (a w tym momencie było akurat przed południem) – świadczyło o tym, że już się utrzyma. Wiatr na górskiej ścieżce nie był zbyt odczuwalny, ale widziane z daleka krony drzew na szczycie nie pozostawiali wątpliwości – tam, w końcu drogi, króluje wiatr. Mroźny wiatr z mokrym śniegiem, zamierzającym w lód gdy tylko dotyka twarzy. Nie było widać nic a nic, oprócz zaśnieżonych drzew, białych na białym konturów gór, zaśnieżonej ścieżki na zaśnieżonym podgórze i pary z ust kradnącej ciepło. Było pięknie! Najbliższa wioska, pozostała z tyłu, co najmniej dwa razy dalej ostatniej koliby przed szczytem – więc, wracać bez sensu, równocześnie iść dalej, opuszczając kolibę – też nie wypada… 

  за часів серисери людям видавали прапори срср і урср. прапори були атласні, добротні. їх належало вивішувати при нагоді октябрской, уродини головного виродка і, з чорною стрічкою, коли здихав черговий секретар. прабабця моя, Текля, котра все життє прожила під чужим прізвищем, відбирала в голови пару нових хоругов за кожної нагоди. для чого? бо вони ідеально надавались на підстилку під мішки з муком, цукром, крупами - практично не пропускаючи вологи і не піддавались гниттю. прабабця була ще та, - з гонором, і практичною в побуті, чого і вам бажаю...

   О, так! Кминова зупка! Смак тої справи зворухобує в памяті дитячі спогади.
  Літо, спека. Не така як ото на часі (+35 в затінку, та й на доважок - в місті). Правильна спека: +26/+32 в малім галицькім містечку, обкладеному лісами та горбами і підперезаного водяним паском Збруча.
  Там, за садком, - круча, поросла молодими кленами, а нижче, трохи далі джерела з Нафтусею (котре наш прапрадід за Австрії накопав в пошуках нафти), - дещо далі - біля самої річки, в тім місці, де, перед залізничним мостом Збруч витина острівець у формі галіону (щоправда центральна щогла дещо прихилилась і досяга гіллям до води),...

  В дитинстві над усе любив андрути, посередині яких був малий шар зацукрованих пелюсток троянди (з яскравим, солодким але, водночас, млосно-терпким присмаком), а за решту начиння слугували почергово аґрусовий джем і домашня патока,.. – м-м-м... Тоті смаколики робила пані Чайківська, моя вчителька в молодших клясах і сусідка через дорогу, і, за сумісництвом, бабця двох чарівних дівчисьок, з котрими проводив багато часу на часі шкільних канікул…