- Якось Годиниковий Майстер, життя Якого було переповнене Нічим, створив величний механізм, і Сам став частиною його, але Собі Він залишив привілей добрішого і право сильнішого, - однією думкою Майстер міг створити і знищити будь-що...
"Агов, Майстре, я зрозумів усе ", - гукнув я, але відповіді не одержав,- знову підвів небесний зв'язок.
- Скажена пустеля проковтнула наші рештки і замовкла.Тихо конало місто, спотворене тіло якого, прикрашали гнояки ліхтарів.Ми несли в собі вітер і сіяли попіл...
коли падаєш вгору і дочасно згораєш
хоронять тебе. і високі слова промовляють.
ну а далі - сам знаєш -
далі тебе забувають...