“...зробити все, щоб сирітства стало менше...”

artykuły / 2004-2007 TG+TO

  На сьогодні в Україні юридичні підстави для усиновлення мають лише 26 тисяч сиріт, з них 80% — це діти старше 7 років і діти, які мають брата чи сестру, а тому їх треба усиновлювати разом, щоб не розривати родину.

  Протягом минулого року було усиновлено лише 1458 дітей, з них в Тернопільській області – 11 дітей, у тім числі 10 дітей з обласного будинку дитини “Малятко” (зараз у будинку виховується 61 дитина віком до 4 років). А в Коропецькій обласній комунальній середній школі-інтернаті із 178-ми вихованців лише на 18 дітей оформлені документи круглої сироти, відтак, тут було усиновлено усього лише 38 дітей. Основна причина такого малого показника – бюрократія. Усього ж в Тернопільській області є 960 сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, однак у банку на усиновлення тільки 93 дитини та 30 сімей, які хочуть всиновити дитину.

  Зарадити проблемі намагається Тернопільська громадсько-молодіжна організація “Братерство сиріт” (бульвар Шевченка 23/69, тел/факс: (0352) 43-23-21), яка проводить тренінги для усиновителів та в рамках програми “Репродуктивне здоровя”, реалізує суспільно-благодійну програму “Подаруйте радість Дитині на Різдво у Родині”, докладається до моніторингу в прийомних сім'ях. І навіть сприяє при пошуку батьків вихованців сиротинців, – але в цій справі неодмінно має бути посередник, – вважає призидент ГМО “Братерство сиріт” пан Володимир Мазур, – тому ми й співпрацюєм з людиною, котра взяла на себе цю нелегку ношу. Це директор редакції Тернопільської “Книги памяті” Гасай Єфрем Олександрович.

  Довідка “ТО”
Прізвище, ім'я, по-батькові: Гасай Єфрем Олександрович
Дата народження: 01.04.1938
Місце роботи: директор Тернопільської “Книги памяті”, вул. Живова, 11, офіс 302, тел.роб. 25-07-19

- Звідкіля бере початок Ваше захоплення і чи існує методологія у пошуковій справі?
- Пошуками я захоплювався ще з шкільної парти. І мені вдавалось допомагати дітям-сиротам. Я слідкував за оголошеннями в газеті “Сільські вісті” де була рубрика “не втрачаємо надію”. Та інформації в оголошеннях було замало, я відписував, зазначавши свою адресу, просив написати при яких умовах були втрачені звязки, що людина памятає, давав запитання, які мене цікавили. Мені було цікаво як розмовляла людина, щоб визначити походження, адже акцент і мова в Галичині і в дитячих будинках на східній Україні зовсім инші. Також я прошу намалювати те, що запамяталось, що зберегла дитяча пам'ять, - де стояла хата, чи була в селі церква, яка вона мала покриття, чи деревяна, чи мурована. В кожній області є не лише свої особливості мови, але й традиційні страви. Визначившись з регіоном, я шукаю по однофамільцях.
  Інколи деталь, дрібязок вирішує долю. Було написала мені одна з Свердловскої області: «Я з Донбасу, бо памятаю, що мої старші брати співали пісню «Ішли дівки з Макіївки».» Я тоді питаю, чи памятає вона чим палили. Каже палили кізяками й соломою, роблю висновок, що слід шукати в степовій частині. Які слова, питаю, памятає, що їли-пили? Каже узвар, кулеша… Так крок за кроком звужується пошук.

- З чого Ви, зазвичай, розпочинаєте пошук?
- Дуже важко шукати в капіталістичному світі, де не було інституту прописки. В СРСР же кожна людина була на обліку. Тепер все значно легше, - все централізованно, списки усіх вихованців дитячих будинків є в київській базі даних Управління народної освіти, куди я й роблю запит з проханням вказати звідки поступила дитина. Доводиться брехати, писати, що я і є той самий сирота. Але доводиться остерігатись, щоб не завдати неприємностей матері, котра можливо вже має іншу сімю і дітей, але памятає про те, що має той гріх і він (той гріх) її мучить. Насамперед я дивлюсь в якому РАГСі видано свідоцтво про народження, потім через РАГС дивлюсь де жили батьки на час народження. Аби дали відповідь доводиться й брехати.

- Чи афішуєте Ви свою діяльність і чи послуговуєтесь послугами ЗМІ?
- Я періодичну розміщую матеріали в газетах, видав книгу «я не втомлюся шукати», готую нову збірку нарисів «Втрачене і знайдене» (в тексті котрої прізвища і імена, звичайно ж, змінені). Був на телепередачі Ольги Герасимюк «Без табу», де розповідав про методи пошуків. Був в прямому ефірі на передачі «суботні зустрічі з Еммою Барчук», котрій я знайшов могилу батька, і вона приїздила сюди, і ми їздили на могилу в Перемишлянах.

- Які трафунки вразили Вас чи не найбільше?
- Один хлопчина з Технічного Коледжу звернувся до мене і я знайшов його маму в Києві. Подзвонила та мама і відмовляється. Я кажу: «мені дуже важко з Вами говорити, але в мене є документальні докази, котрі вказують на вашу адресу. Не я розшукаю, то хтось другий розшукає». І вона здалась, зізналась. Але просить в мене: «Ви знаєте, вже 20 років як я його викреслила з життя, я маю сімю і дітей, і ніколи нікому про це не розповідала, я вже й призабула його, ви ставите мене в таке становище, в мене підкошуються ноги»… Я кажу: «Ви знаєте мені Вас дуже шкода, але що я маю сказати тому сироті?». «Скажіть, що я загинула трагічно»…
  Інша сирота давала оголошення в «Вільне життя», я розпочав пошук, і віднайшов її маму в Зборівському районі. Потім питаю дівчину: «Які твої дії тепер?». А вона й каже: «я хочу приїхати, набити морду, за те що вона мене залишила». Тож я ту маму оберігаю.

- А чи були у Вашій практиці історії із щасливим кінцем?
- Є і щасливі випадки, коли зустрічаються, спілкуються з рідними, беруть й мене на зустріч. Бували випадки й гарних зустрічей, по нинішній день мені дякують, надсилають листівки, приходять в гості.
  Був випадок, коли малий хлопчина загубився і розшукався в Мельниця-Подільському, а в паспорті написано, що народився в Хмельницькій області. Я став розпитувати про його спогади. Зокрема, те, де стояли в хаті образи. В нас, в Галичині образи завжди на стіні, а вже на Хмельниччині, - в кутку. Цей сирота намалював схему села, - де саме була церква, криниця, школа. І я розіслав по школах району копії цієї схеми і це допомогло (так само помічні в цій справі поштарі), - знайшлась сестра.
  Живе в Тернополі іще один хлопчина з Технічного коледжу, батько якого африканець. Я знайшов його маму, - вона була студенткою київського університету. Народила, залишила, нікому нічого не сказала. Однокурсникам збрехала, що дитина померла А його направили в Тернопільський будинок дитини, він виховався в Коропецькім інтернаті. Його мама родом з Миколаївської області, а батько – з Конго. Мати має двох діток-близнюків, але приховує від них, що в неї є первісток, - боїться втратити авторитет в сімї. Зараз вони підтримують відносини таємно, мати щомісяця передає йому гроші.

- А чи траплялися випадки, коли до Вас по допомогу в розшуку зверталися батьки?
- Значно рідше батьки намагаються відшукати своїх дітей. Ото-м в Херсоні дівчина, будучи на заробітках здала дитину, бо не мала де жити, окрім як в гуртожитку. Опісля передумала, та пізно- дитину вже всиновили.

- Скажіть, будь-ласка, навіщо Вам це все потрібно?
- Я маю задоволення коли допомагаю. Є різні випадки, різні душі, але вони всі хочуть материнської ласки, спілкування, відчуття родини. Список цей ніколи не закінчиться, бо сирітство було споконвіку, є і зараз, і при живих батьках. Я ж намагаюся усім допомогти, безкоштовно. Аби м тільки людині допомогти, бо чим більше зробиш добра, тим більше того добра тобі й верниться. Кредо мого життя – “зробити все, щоб сирітства стало менше”. Так що родини в мене дуже багато, знайденої. Хай же їм (сиротам) щастить в житті. А що робити матерям нехай підкаже совість.

 
Замки Тернопільщини
12-08-2004
polecam / miejsca / artykuły / 2004-2007 TG+TO
 
Те, за що раніше карали на горло, сьогодні можна придбати будь-де
9-08-2004
polecam / jedzenie / artykuły / 2004-2007 TG+TO
 
Тернопіль архітектурний (…будували, будували, будували і…)
12-07-2004
2004-2007 TG+TO
 
З історії національного прапора (роздуми про доречність святування)
7-07-2004
2004-2007 TG+TO

Brak komentarzy. Nie chcesz zostawiać pierwszego komentarza?

Przed opublikowaniem radzę zapoznać się z zasadami!

{login}

Twój komentarz:

odśwież, jeżeli nie widzisz kodu