Замки Тернопільщини

  Понад 3000 оборонних споруд нараховувалось на Україні колись. 116 твердинь - або лише їх руїн - збереглося до нашого часу.

  ОКОПИ
  Cело Окопи Борщівського району Тернопільської області лежить біля устя р. Збруч в Дністер, в 20 км від Камянця. Замок, відомий як Окопи Святої Трійці, збудований на місці давньоруського городища. Створювали цю твердиню коронний гетьман Речі Посполитої Станіслав Ян Яблоновський та воєвода київський Марцін Контський для блокади доріг, що вели до захопленого турками Камянця. З погляду військової стратегії місце було вибрано вдало. Праворуч було видно стіни і мінарети Хотинської фортеці, ліворуч Жванець з замком Лянцкоронських, а за Жванцем - карби земляних валів. Отож воїнові з висоти башти відкривався краівид з двома фортецями, двома переправами через Дністер та стародавній шлях, по якому вряди-годи рухалися турецькі транспорти. 25 березня 1692 р. С.Я.Яблоновський поклав перший камінь нової фортеці. 6 тижнів ціла армія насипала тут вали і зводила оборонні споруди. Вже на кінець жовтня будівництво було повністю завершено. Фортеця одержала назву “Окопи. Гори Святої Трійці, блокада Камянця-Подільського". Військові дії навколо Окопів продовжувались ще кілька років. Польськіі загони о будь-якій порі року, вдень і вночі нападали на турецькі транспорти і значна частина османських припасів осідала тут-таки, в Окопах. В 1699, коли Камянець залишили війська Османської імперії, замок втратив своі оборонне значення. Утриманню оборонної споруди у належному стані з часом приділялось все менше уваги. Тільки у 1711 р. ,коли турецька та шведська армії на чолі з Карлом Х загрожували напасти на Польщу з боку Волощини (сучасної Молдови), Камянець і Окопи почали спішно готуватись до оборони. Укріплювались мури, гарнізон збільшено було до 1500 чол. Тут також працювала кузня та токарський цех, у центрі твердині була столярня. У 1769 в Окопах засіли Конфедерати. На допомогу королю прийшли російські війська, які штурмом взяли форт. Внаслідок військових дій мури були сильно пошкоджені. У 1772 Окопи підпали під владу Австро-Угорщини. За рішенням нової адміністрації частину валів було знесено. Зараз від фортеці лишились 2 брами (Камянецька та Львівська), залишки дозорної вежі над Збручем та система земляних валів бастіонної системи поблизу воріт. Брами збудовані з каменю, це прямокутні 2-ярусні будівлі. На другому ярусі збереглися квадратні бійниці. Довжина Камянецької брами- 12,3 м., ширина - 8,0 м. Відповідно довжина Львівської -10,4 м., ширина 8, 5 м. Висота обох брам становить 7,5 м. Дахи обох башт не збереглися. Відстань між брамами складаі 480 м. Досить непогано вони збереглися - дякуючи проведенній 1905 р. Польським товариством шанувальників старовини реставрації (про що нагадуі таблиця на Камянецьких воротах) та завдяки тому, що тут довгий час була прикордонна митниця. У 1915 р. росіяни, намагаючись провести залізницю до Камянця, розрівняли частину валів. До дозорної вежі добираімось повз Львівські ворота, вздовж огорож. Добратись до Окопів найкраще, звернувши з траси Хмельницький-Чернівці у Жванці біля ресторану, звідти - 3 км до саковець, через міст, повз автозаправочну станцію - і вже на місці. З сторони Тернопільської області - від Мельниці-Подільської - 20 км.

  БУЧАЧ
  Найдавнішою памяткою в Бучачі є руїни замку, спорудженого українськими феодалами Бучацькими, що згодом полонізувалися. Твердиню спорудили на місці більш давніх укріплень. Від 14-15 ст. в замку залишилися знайдені в розкопах готичні деталі порталу, можливо, церковного. Решта збережених стін і башт відноситься до 16 ст. Стіни (до 3,5 м. товщиною) мали 3 яруси обходів з бійницями для вогнепальної зброї. Найміцніша півкругла стіна з двома баштами по боках виходить в бік міста, на вулицю Замкову. На території фортеці свого часу був і палац в стилі Відродження, можливо, збудований на місці більш давньої житлової споруди, залишки стін якого зєднані з збереженими двома ярусами східної башти замку. Посеред двору був фонтан. Замок багато разів руйнувався, але завжди потім відбудовувався. замок був одним з найважливіших східних форпостів Речі Посполитої. На мурах замку з внутрішнього боку збереглись камяні опори, які колись використовували для деревяних машин для стрільби. Бійниці було пристосовано для ведення перехрестного обстрілу, на верхніх ярусах на консолях споруджено деревяні бойові галереї. В 17 ст. замок пережив багато штурмів козаків, татар та турків, завжди даючи надійний захист місцевим жителям. У 1672, буремному та нещасливому для Камянця році, Бучач взяли в облогу татари та турки під проводом Магомета IV. А так як власника міста в той час не було поблизу, обороною замку керувала його дружина - Тереза Потоцька.. Дізнавшись, що твердинею управляі жінка, татари, за легендою, зняли облогу. 1676 р. фортецю зруйнували турки, але Ян Потоцький швидко підняв замок з руїн, про що свідчить опис 1684 р.. В 19 ст. розібрано оборонні мури, а каміння продали як будівельний матеріал. Фрагменти замку, що існують в наш час, потребують більш поважного до себе ставлення та реставрації або консервації. Бучач - одна з найоригінальніших осель в нашій країні. я повністю з ним погоджуюсь. Якби до ціії оригінальності ще й трохи грошей та порядку, то це місто стало б неабиякою туристською атракцією.

  СИДОРІВ
  Призбручанське село Гусятинського району відоме з 14 століття. Тут збереглися один з наймальовничіших замків. Витягнуте високе плато, що омивається з трьох боків невеличкою річкою, однією з приток Збруча, зумовило планування споруди - дві повздовжні оборонні стіни зєднуються під гострим кутом. Якщо іти до фортеці з боку костьолу, то вона здаіться величезним кам"яним кораблем. Замок збудовано з пісковику та вапняку, на кожній стіні було відповідно 4 і 3 вежі, напівкруглі в плані. У північно-західній стіні розташовані казематовані укріплення, житлові та господарські будівлі. Гостроконечні частини фортеці флангуються 2 двоярусними бастіями, що забезпечувало їх неприступність. Стрільниці стін замку були 3-ярусними, з двома-трьома ходами для ведення перехресного вогню. Зараз південно-східна частина замку практично повністю втрачена, але збереглись зовнішні та частково внутрішні стіни північно-західної частини - основного оборонного вузла замку.

  ЗАЛІЗЦІ
  Містечко на півночі Тернопілля, в 17 км на південь від Підкаменя. Залізці стоять на берегах величезних озер на р. Серет. проїхати повз озеро до церкви (її видно здаля), а біля храму звернути - і через метрів 300 ви бачити руїни фортеці. Заклав твердиню Мартин Камянецький. Більше століття замок боронив навколишній край від турків та татар, але сам поліг, знеможений, у козацьких битвах. За хазяйнування тут Вишнівецьких та Потоцьких фортеця-воїн перетворюється на вишукану великопанську резиденцію. Саме звідси у 1603 році, до речі, Дмитро Самозванець лаштувався у похід на Москву, користуючись підтримкою хазяїна замку князя Константего Вишнівецького. Замок був дуже компактним - сторона прямокутника складала близько 60 м. Перебудовували фортецю кілька разів - в 17-18 ст. Після того, як Потоцькі залишили Заложці, нові власники замку перетворюють фортецю на фабрику сукна, потім влаштовують в старовинних стінах бровар. Під час першої світової споруда була сильно пошкоджена російською артилеріію. Та навіть тоді встояло те, що не пошкодували місцеві жителі: пятикутна башта з стрільницями та гербами Пилява, Порай та Ружа. Зараз замок - це лише фрагменти стін та башт, густо порослі чагарниками.

  ТЕРЕБОВЛЯ
  Місто вперше згадане в Іпатієвському літописі під 1097 р. наприкінці 11 ст. місто було центром удільного князівства. Після спорудження 1366 р. замку Теребовля, загарбана Польщею, ввійшла в склад її прикордонних укріплень. Магдебурзьке право місто отримало одним з перших в Галичині: в 1389. У 1415-1420 рр. Король Ягайло нагороджує свого слугу Бартоша з Теребовлі за вірну службу грамотою, якою дозволяється закласти нове місто з другого боку Гнізди із звільненням поселенців на 8 років від чинів та всіляких робіт. Саме з цього часу місто почали ділити на дві частини: стару - під замком, та нову – за рікою, сполучені між собою мостом. Легендарний Северин Наливайко з великим загоном козаків у липні 1594 р. вступив до Теребовлі та оволодів фортецею. 9 травня 1687 р. місто і замок були раптового захоплені і спалені татарами, після чого замок уже ніколи не піднявся, а після 1699 р. взагалі втратив своє оборонне значення. Пізнішої перебудови твердиня зазнала 1631 року. Замкове подвіря, нерегулярне в плані, оточене товстелезними стінами (їх товщина доходила до 4-5 метрів) з однією велетенською вежею на краю гори та ще двома баштами - з напільного боку Вежі і стіни мають внутрішні галереї та стрільниці. Територія фортеці - приблизно 120 на 60 м. До фортеці ведуть сходи, сама споруда оточена зеленню.

  БЕРЕЖАНИ
  Перша згадка про замок відноситься до 1375 р.. Він прославився на всю Європу своїми укріпленнями - їх протягом двох століть не могла взяти жодна армія.
  В цих місцях завжди було багато боїв: з часів золотоординської навали і до другої світової. неприступний замок 1554 р. стоїть зараз напіврозібраним та частково підірваним.
  Замок був сильно пошкоджений ще за часів першої світової війни і з тієї пори фактично більше не відновлювався. Легенди ходили про розкіш замкового палацу, про інтерєри з багатющим живописом, дорогоцінними драпіруваннями. Важко зараз повірити, та тут були кімнати, оздоблені золотом та сріблом! В костелі були й інші унікальні речі, та перед війною багато з них було вивезено до Кракова, і лише деякі зберігаються в Львівській галереї мистецтв. Микола Сінявський, володар Бережан, зводив тут твердиню з 1534 по 1554 рр. - 20 років. Стіни з північного боку були майже 2 м. завтовшки, а з південно-західного - до 6 метрів! Зовні твердиня виглядаі величною і неприступною, а з подвіря - зовсім іншою - затишною та живописною. На відміну від багатьох замків, що зводились на вершинах пагорбів, Бережанська фортеця лежить в низькій, болотистій долині, на острові посеред Золотої Липи. Та, незважаючи на ці природні фактори, свого часу замок оточували рови з водою та високі земляні вали. Бережанський замок - яскравий приклад переходу від виключно оборонних до оборонно-палацових споруд. Замок знайти неважко, він знаходиться недалеко від траси і формує архітектурний силует міста.

  КУДРИНЦІ - замок з привидами
  Один із "забутих" замків. Дані про нього знайти не так і легко. "Історія міст і сіл України" замовчує його існування. Село Кудринці лежить десь в 25 км від Камянця (маршрут виглядає приблизно так: Довжок Суржа-Рихта-Вільне), по обох берегах ріки Збруч. Лівий берег - в межах Хмельницької області, правий - Тернопільської. Дорога з Камянця до Рихти, де теж збереглись залишки фортеці, ще так-сяк, а далі - ухаби і вибоїни... Поблизу села збереглися залишки валу Траяна, а також сліди давньруського городища. Замок розташований на високому плато над Збручем, в дивовижно гарній місцевості. Природа обдарувла це невелике село і спокійною річкою, і затишним сосновим бором, і мягкими пагорбами, багатими на карстові печери. Од замку тягнеться підземний хід під днищем Збруча аж до камянецької фортеці, але на сьогодні вхід завалений. Гора, на якій височіть замок, зоветься “Стрілкою”. Фортеця побудована з пісковику у 1615 р. Замок був власністю Гербуртів. Зведення оборонної твердині саме в цьому місці було цілком виправданим, позаяк село лежало недалеко від молдавського кордону, на татарському Волоському шляху. Літом 1648 козацькі загони під керівництвом Максима Кривоноса та повсталі селяни вигнали польський гарнізон з кудринецького замку. в 1672 та 1694 рр замок здобували турки . На початку 18 ст. замок було перетворено в резиденцію Гуменецьких. Камяні мури та вежі відремонтували, а до східної стіни прибудували житловий будинок із 6 кімнат. У плані фортеця виглядає як неправильний чотиригранник з трьома кутовими баштами. Найбільш неприступною була східна сторона, постійно захищена обривистим схилом гори та Збручем біля її підніжжя. Північна сторона була основним вузлом оборони. Житлові споруди розташовувались вздовж східної, найдовшої стіни замку (вона, до речі,збереглася найгірше). До наших часів збереглись південна, західна і північна стіни, південно-західна шестигранна триярусна, та південна 5-гранна башти та частина надбрамної башти. В баштах перекриття між ярусами зруйновані. Підземний хід, що починався у п‘ятигранній південній башті, зараз засипаний камінням і землею. Біля південної стіни простежується аркоподібний проріз. Це - невелика хвіртка, яку використовували для несподіваних нападів на ворога. Неглибока западина біля шестигранної вежі вказує на місце, де колись була криниця. Найбільша довжина замку всередині - 70 м., а ширина - 25 м. Стіни мають 1,5 м. в товщину. найбільшої руйнації фортеці завдали місцеві селяни, що вже з середини 19 ст. почали розтаскувати каміння замку для побудови хлівів, корівників. огорож та інших важливих споруд. Якщо ви приїхали сюди з сторони Хмельницької області, то машину слід лишити біля церкви, а далі - пішки, через кладку, вздовж невеликого карєра - і вгору. Їдучи від Мельниці-Подільської (це десь 6 км ), маєте змогу доїхати до підніжжя плато, на якому височить замок. Загальна незацікавленість аборигенів в збереженні чудової споруди не заважає їм розповідати легенду про дух дівчини, котрий бачать деякі перехожі в ясні місячні ночі. Нещасну страдалицю колись турки замуровали живцем в одну з стін замку, з того часу душа її, не знаходячи спокою, начебто бродить там і тут. Розповідають начебто власники замку залишили після себе великі скарби - і там. де вони заховані, іноді під ногами гудить земля. Отож, будете їхати сюди - прихопіть лопату.