по той бік річки, де

  Програють усі, виграють - лише ті, хто продовжує шлях.

  Деокупація відбудеться - це лише питання часу. Коли усі, хто прагне вбити або померти - повмирають або повбивають один одного, вірус печерного (а на доважок - чужого, привласненого) націоналізму мине. Надійде неминуче, - майбутнє, - час коли кріпацтво зникне, і кожен нестиме тягар відповідальности сам, коли доведеться бути вільним, а не зомбованим фанатиком чи гвинтиком репресивного механізму, коли память лише посилюватиме свідомість і усвідомлення реальности, і ніхто, ніхто! не маніпулюватиме иншими наражаючи їхні життя і умисли.

  Імперські міти на те і імперські, щоб бути розсіяними. Радяньські республіки - на те і радяньські, щоб безславно зникнути.

  Кордон на Збручі існував, принаймі, за Трояна і в княжі та королівські часи, кордон на Збручі існував до 39-го і існує зараз, можливо не проявляється належним чином, але він є, кордон на Збручі - існуватиме завжди, принаймі, до того часу як Сонце спалить Землю, хіби би людство знищило себе швидше.

  Там, по той бік річки, теж живуть люди, дещо инші, і це нормально. Також дещо инші, відмінні люди живуть по инший берег иншої річки. В світі так багато річок, і людей, і, на жаль, нелюди теж трапляються.

  Допоки ми сприймаємо инакшість инших - ми й самі залишаємось нормальними. Й допоки ми не вбиваємо инших за їх инакшість - ми залишаємось людьми. В ту ж мить, коли ми виправдовуєм вбивство инших - ми перестаєм бути людьми. В бувшій українській радянській соціалістичній республіці зараз дуже мало людей. Але дуже багато вбивць, співучасників убивств, і зманіпульованих людиноподібних істот.

  Бувшої урср невдовзі нестане - це лише питання часу і ситуативної доцільності певних гравців. Але кордон на Збручі - існуватиме. Залишаться люди, і нелюди. Ким бути тобі, і по який бік річки - це лише твій особистий вибір. Ти маєш право вибору. В мене його немає - я залишатимусь в людській подобі по той бік річки, де Галичина.