Вступ до історії людяності

VII Міжнародна науково-практична конференція НАНР
Соціально-гуманітарні виклики 2016 року
Антропологія та історія

Вступ до історії людяності

1

...геть усе марнота марнот.
Що за користь людині з усіх її трудів, які вона завдає собі під сонцем?
Рід відходить і рід приходить, земля ж перебуває повіки.
(Книга Екклезіястова, вірші 2-4)

Історія - це лише версія подій, що відбулися в нашій інтерпретації.
Наполеон Бонапарт

  Кожна доба формує свої оригінальні виклики і потребує власного інструментарію для препарації і дослідження.
  Історія держав та історія народів — це методи минулих епох. Перша метода викристулізувалася від “Історії” Геродота ¹⁾ до “Маґна Карти” ²⁾ і Макіявеллі ³⁾, друга була актуалізована “весною народів” ⁴⁾. Направду ж, кожна з них не є абсолютною і цілісною.
  Обидві методи сперечаються відносно базових визначень (родів, племен, етносів, націй, народів) котрі, на доважок, не завжди поширюють виокремлені ознаки на усіх своїх представників, і, звісно ж, не враховують самоідентифікації окремих людей (котрі, власне, і творять історію) а інколи — і самовизначення ⁵⁾ народів. Зрозуміло, що наявні історичні методи — продукують узагальнення відносно розвою і тяглости (у часі) приблизно окреслених соціумів суб'єктивним дослідником (обтяженим ознаками місця і часу). Звісно, відсутність ідеальних “лаболаторних герметичних” умов можна було б знівелювати за наявности методології котра унезалежнює суб'єкт і об'єкт дослідження. Проте, проблема саме в методології, яка творить і задає семантичні відмінності. Зрештою бо, обидва підходи оповідають історії родів правителів краю, але, — не зводяться до генези “мітохондральної Еви” ⁶⁾, зрозуміло, — з суб'єктивних причин.

_ _ _ _ _

¹⁾ Геродо́т Галікарна́ський — автор “Історії” в дев'яти книгах — першого загального опису відомого тоді світу, названий Цицероном “батьком історії”.

²⁾ “Маґна Карта” (лат. Magna Carta) або “Велика хартія вольностей” — правовий документ витворений в Англії у 1215-му році, у якому вперше закладено концептуальні основи прав і свобод людини.

³⁾ Нікколо Макіявеллі — політичний мислитель, автор трактатів “Володар” (“Державець”) і “Роздуми з приводу перших 10 книг Тіта Лівія”. Майнеке в 1924 році назвав Макіявеллі “першою людиною, яка відкрила справжню raison d'etat (сутність держави)”.

⁴⁾ “Весна націй” або “Народна Весна” - хвиля демократичних революцій, що прокотилися Європою у 1848-49 роках з метою створення незалежних національних держав.

⁵⁾ Самовизначення — принцип який посилається на природнє невід'ємне право кожної спільноти на вільне облаштування свого громадсько-політичного життя і вибір форми правління. Є провідною ідеєю ліберальної політичної державної думки починаючи з 17-го століття.

⁶⁾ “Мітохондральна Ева” — саме це ім'я усталилося за жінкою котра гіпотетично існувала близько 200 000 років тому на африканському континенті, і від якої, власне, й успадкована людством мітохондральна ДНК.

2

Часи змінюються і ми змінюємося разом з ними.
король франків Лотар I

Якщо ти хочеш зміну в майбутньому - стань цією зміною в сьогоденні.
Магатма Ганді

Людина, яка відчула вітер змін, має будувати не щит від вітру, а вітряк.
Стівен Кінг

  Сьогодення потребує иншої історичної методи. Методи, котра відповідала б цінностям сьогоднішнього, а надто, — і завтрішнього дня. Методи, котра мала б за наріжний камінь дефініцію, котра не стратить своєї значимости, перевершить вищизгадані ареалом, і, рівночасно, уніфікує розмаїття досьогоднішніх потрактувань. В її основі повинен бути критерій, який можна прикласти до ріжних епох, держав, народів. Суб'єктивність, при цьому, повинна бути винесена за рамці вищезгаданих об'єктів дослідження (особистостей, народів та держав).
Лише в такий спосіб сучасники можуть нав'язати контакт з майбутніми поколіннями, вийти за рамки семантичних обмежень, і, звісно ж, коньюктур. Бути незаанґажованим і зрозумілим обсерватором для нащадків — чи ж це не найвища ціль історіографа?
  Чи існує така універсальна архетипна ⁷⁾ чітко визначена цінність? Це є предметом окремішньої науки — аксіології ⁸⁾. Виникнення такої науки стало можливе в результаті зсуву свідомости в епоху Відродження ⁹⁾, себто — завдяки виникненню гуманізму, — світоглядної концепції, котра вперше найвищою цінністю проголосила не Бога, клас, державу, а людину! Природньо, що в авангарді творення такого світогляду були не політики чи науковці, а митці.
  Поняття “людяності” є в міру абстрактним, а відтак, — універсальним. Видається очевидним, що є доречним відмовитись від архаїчних підходів на користь саме цього поняття.
  “Людяність”, — як наріжний камінь людської історії.

_ _ _ _ _

⁷⁾ Архетип — прообраз, первісна форма для наступних утворень. Поняття походить від традиції платонізму і відіграє провідну роль у “аналітичній психології” Карла Густава Юнґа. Під шаром “особистісного несвідомого” (за Фройдом) Юнґ виявляє “колективне несвідоме” — наслідувану загальнолюдську основу (“грибницю”) душевного життя індивідів, структуроутворюючими елементами цього “колективного несвідомого” є “архетипи”.

⁸⁾ Аксіологія — розділ філософії, наука про природу духовних, моральних, естетичних та інших цінностей, їх взаємозв'язок і зв'язки з соціальними та культурними чинниками і людською особистістю.

⁹⁾ “Відродження” або “Ренесанс” — культурно-філософський рух кінця Середньовіччя — початку Нового часу, що, спираючись на античну спадщину, витворив гуманістичний світогляд. Родоначальниками Відродження вважаються автор “Книги пісень” Франческо Петрарка (1304–1374) і автор “Декамерону” Джованні Бокаччо (1313–1375).

3

Те, що було, є те саме, що буде;
те, що зробилось, є те саме, що зробиться.
Нема нічого нового під сонцем.
(Книга Екклезіястова, вірш 9)

  Визначивши “людяність”як критерій історичної методи, можливо виокремити градації гуманістичних цінностей в суспільствах, а, відтак, — визначити етапи історичного розвитку (людства і субспільнот). Усталеність (в тих чи инших поспільствах) певних етичних та моральні норм будуть маркерами відповідності поспільств різним станам.
  Зрозуміло, що ріжні за розвитком спільноти можуть тривати рівночасно в одному часовому проміжку, а подекуди — навіть накладатись. Прикладів подібного є досить, — це вже було в історії, — коли в одному часі і в одних ареалах існували неандертальці і кроманьйонці ¹⁰⁾.
  Спробуємо уставити градації людяності до історичних спільнот:

1. первинні прото-поспільства: відсутність уявлень про добро і зло або примітивізм таких уявлень;
2. вторинні прото-поспільства: неусталені світоглядні схеми або їх пошук;
3. первинні поспільства: усвідомлення цінністі людського життя, але виправдання посягання на людське життя за певних умов;
4. вторинні поспільства: усвідомлення безумовної цінністі людського життя як найвищої цінності, але нехтування інших первинних та вторинних людських потреб;
5. розвинуті поспільства: забезпечення недоторканності людського життя, терпимість і взаємоповага, плюралізм думок і переконань, повага до людської особистості, співпереживання і доброзичливість до незнайомих, взаємодопомога і добре ставлення до всього живого.

  Вищеобгрунтований інструментарій дозволяє провести історичний дослід — визначити епоху розвитку конкретно взятої країни і народу в конкретний відрізок часу. Наприклад, — Україна і українці, рік 2016-ий...

...Легко бачити, що озвучення критичних висновків, що стосуються об'єкту досліду, в даний час, в даній локації — є небажаним, зважаючи на безпеки життю і здоров'ю доповідача. Вважаймо це доброю ознакою справності даної теорії.

_ _ _ _ _

¹⁰⁾ Кроманьйoнці або неоантропи — узагальнена назва людей, що жили у пізньому палеоліті (40 000 — 10 000 років тому) і вважаються предками європейців. Припускають, що кроманьйонці вступали в контакти з неандертальцями (люди епохи верхнього плейстоцену — жили 230 000 — 27 000 років тому), — саме з цими контактами пов'язують причини зникнення неандертальців.

4

Часи змінюються, і ми змінюємося разом з ними.
Квінт Горацій

Кожен вчинок ніщо в порівнянні з нескінченністю простору і часу,
а разом з тим дія його нескінченна в просторі і часі.
Лев Толстой

Ніколи так не було, щоб ніяк не було. Завжди так було, щоб якось та було.
Ярослав Гашек

  Отож, як говорилось на початку, — “кожна доба формує свої оригінальні виклики і потребує власного інструментарію для препарації і дослідження”.

  Вектор соціально-гуманітарного розвитку суспільства, зрозуміло, визначається його реакцією на виклики сьогодення.
  Реакція суспільств — це не лише мейнстрим. Пам'ятаймо, що будь-яка установка, перед тим як стати набутком громадськости, постає як витвір індивідуальний. І лише від волі окремої особистості залежить чи градують певні оцінки, установки і цінності до рівня мейнстриму, до рівня маркера за яким прийдешні покоління ідентифікуватимуть нас як об'єкт свого досліду.
  Для подібного перетворення — індивідуального в суспільне — потрібно небагато, лише наявність громадського суспільства.
Мені доводилось чути, що в Україні (чи в певному регіоні України) таке громадське поспільство наявне. Чи це справді так — покаже час. Я ж, уживши займенник першої особи однини, на цьому — трансформуюсь з суб'єкту в об'єкт досліду.