пустка

коли горе зникає раптово,
пустка болить дуже довго,
смуток, легким поштовхом з серця,
тікає від привиду щастя,
талант слухати губиться в небі
і ти чуєш, як за спиною у тебе
ростуть крила. і падаєш вгору.
в уяві народжуюсь я.
стою, непохитно, вище неба, стіною -
чекаю твого швидкого кінця...

з неба на землю дощем впадеш,
де, можливо, й знайдеш себе...
і я скажу щось, або ж промовчу,
піду геть. і тебе це робити навчу.

...може, після зустрінеш свій спогад,
і я - чорна пляма у нім –
воскресну в твоїй уяві,
як химера юнацьких років,..
і, не в силах прогнати оману,
скочиш в прірву та втопишся в ній