17-го березня 1991-го року 18% мешканців Галичини висловились за збереження СРСР. В масі своїй це були чиновники тутешніх адміністрацій, міліцейські чини та члени їх сімей. Саме ці люди (і їх діти та племінники) очолили Прокуратури, ОДА, РДА, міліцію і в так званій "незалежній" Україні. Минуло 23 роки, - проголошення незалежності (УРСР від СРСР) та обидва Майдани, як виявилось, не спромоглися змінити ситуацію...

  Відразу ж мушу застерегти, що даний текст буде позбавлений світоглядних, ментальних, етнічних, національних, релігійних детермінант і має на меті лише констатувати факт ідіократії адміністрацій відповідальних за організацію управлінської (державної, дозвільної та корпоративної) діяльності в Галичині в останні три чверті віку...

  Тепер-ка стало модньо хизуватися мертвими героями, помирати за щось, вбивати когось за ідею; нині модньо бути імбицилом, воювати супроти ідіотів, коритися волі дебілів. Та пощо до цієї когорти тулитися людині розумній? З остраху цькувань і ріжних таврувань - зрефлексують заледве неповнолітні, за умови браку освіти і життєвої науки. То пощо? Не знаю. Тому й не буду. Не буду брехати собі, і перед иншими кривити душею задарма не стану...

  Колись, відповідаючи на запитання щодо буддизму на державному іспиті з культурології, згадав був про Землю Чистої Радості - небеса Тушіта, на яких дочікується свого часу Будда Майтрейя. Тоді - я не знав де ж, взаправду, знаходиться "джерело невичерпної радості". Тепер - мені це відомо, - я знаю цю локацію, її точні географічні координати і шлях до цього місця. Я був там!..

  Який місяць тому на типове запитання нашого часу "що буде далі?", я, в приватних бесідах, відповідав друзям простим однозначним реченням, - "полювання на відьом!". Хтось в це не вірив, хтось - не хотів вірити. Зізнаюсь, навіть я - не сподівався на надшвидке втілення тих слів...