Я народився в цьому місті, але ж факт народження мало що значить. Чи не так? Шкільні роки провів переважно в бабці в Гусятині, відтак, відвідуючи Тернопіль в дитинстві, зупевне, не сприймав його, як рідне. Звісно, краще б це сталося зі мною тоді, аніж зараз, — Тернопіль в 80-х виглядав чи найкраще з часів повоєнної руїни, принаймні, найкраще допоки я пам’ятаю себе.
  По-справжньому місто відкрилось мені десь в середині 90-х, коли я дозрів до самостійного життя і замешкав в нім на стало. З регулярністю я полишав Тернопіль і повертався до нього, і, зрештою, половину життя прожив в ньому. Тож, можливо, таки місце народження щось — та й значить?..

  Дещо відбувається на польсько-українському прикордонні протягом останнього року. Йдеться не лише про кореговану-відкореговану лінію Керзона — фізичний кордон між двома державами, котрий свого часу перетяв по живому Галичину. Йдеться про сепсис прикордонних станів свідомості, що відштовхує врізнобіч ментальні матиці поспільств...

  Культуртрегер Ярослав Монастирський – тернополянин, який вже тривалий час живе у Кракові. «Галицький кореспондент» поговорив з ним про життя українців у Польщі...

  за часів серисери людям видавали прапори срср і урср. прапори були атласні, добротні. їх належало вивішувати при нагоді октябрской, уродини головного виродка і, з чорною стрічкою, коли здихав черговий секретар. прабабця моя, Текля, котра все життє прожила під чужим прізвищем, відбирала в голови пару нових хоругов за кожної нагоди. для чого? бо вони ідеально надавались на підстилку під мішки з муком, цукром, крупами - практично не пропускаючи вологи і не піддавались гниттю. прабабця була ще та, - з гонором, і практичною в побуті, чого і вам бажаю...

  Чи пов'язуєте ви майбуття своє і дітей своїх з Україною? І якщо так, — чи вбачаєте ви сталі перспективи розвою? А чи усвідомлюєте відрив України від модерного світу?...