Jakiś czas temu usłyszałem o „wojnie polsko-ukraińskiej”, a nawet – o dwóch! Tak naprawdę – od razu nie zrozumiałem o co chodzi, chociaż jestem Galicjaninem i moi dziadkowie prawie tysiąc lat zamieszkali na terytorium obecnie pograniczną między Polską a Ukrainą...

  Історія відносин Русинів, і Лемків зокрема, з Українцями - це історія брутального насилля і зневаги, грабунків і вбивств, непідробленої заздрості і підробки історичних фактів. І усі ці закиди відносяться лише до однієї сторони. Здавалося б, час залишити минуле минулому, але - чи то псевдоімперські комплекси, чи то наскрізна світоглядна установка зумовлена домінантою ідеологічною, підживлюють конфлікт, роздмухуючи ватру чвар надалі...

  Я народився в цьому місті, але ж факт народження мало що значить. Чи не так? Шкільні роки провів переважно в бабці в Гусятині, відтак, відвідуючи Тернопіль в дитинстві, зупевне, не сприймав його, як рідне. Звісно, краще б це сталося зі мною тоді, аніж зараз, — Тернопіль в 80-х виглядав чи найкраще з часів повоєнної руїни, принаймні, найкраще допоки я пам’ятаю себе.
  По-справжньому місто відкрилось мені десь в середині 90-х, коли я дозрів до самостійного життя і замешкав в нім на стало. З регулярністю я полишав Тернопіль і повертався до нього, і, зрештою, половину життя прожив в ньому. Тож, можливо, таки місце народження щось — та й значить?..

  Дещо відбувається на польсько-українському прикордонні протягом останнього року. Йдеться не лише про кореговану-відкореговану лінію Керзона — фізичний кордон між двома державами, котрий свого часу перетяв по живому Галичину. Йдеться про сепсис прикордонних станів свідомості, що відштовхує врізнобіч ментальні матиці поспільств...

  Культуртрегер Ярослав Монастирський – тернополянин, який вже тривалий час живе у Кракові. «Галицький кореспондент» поговорив з ним про життя українців у Польщі...